Джерела (на украинском языке) - Страница 11

XXI

- Iван Степанович Кидько? Так, працює у нас. Випускник факультету бiофiзики. Як мовиться, зiрок з неба не знiмає, але не обдiлений здiбностями. Наполегливий. Готує дисертацiю.

- Тема?

- Порiвняльна характеристика деяких бiоритмiв в мозку людини i тварин.

- В якому станi його дисертацiя?

- Тема затверджена. Iван Степанович збирає матерiал.

- У який спосiб?

- Обстежує тварин i людей, складає графiки...

- Вам вiдомо що-небудь про його апарат НК-1?

- Вiн користувався апаратурою iнституту. Але, пробачте, ви сказали - його апарат? Може, я недочув?

- Нi, все правильно. Вiн називає його нормалiзатором.

- Вперше чую.

В голосi професора Богданова зникли нотки зверхностi. На гладенькому, начебто старанно обточеному обличчi з'явилася пiдвищена увага.

- Я прошу вас докладнiше розповiсти про Iвана Степановича.

- Е-е, бачите, його особиста справа...

- Я вже ознайомився з нею у вiддiлi кадрiв.

Професор зняв окуляри в моднiй квадратнiй оправi i старанно протер скельця.

- Ну, що я можу додати?.. Апарат - це зовсiм iнша справа. Вiрите, я навiть уявити собi не мiг, щоб вiн...

- Вибачте, ми згодом поговоримо про апарат i про те, чого ви не знали. А поки що прошу вiдповiсти на мої питання. От ви сказали, що вiн "наполегливий, не без здiбностей". Як це проявлялося в повсякденнiй роботi?

- Е-е, знаєте, у нього бували зриви, невдачi. Не склалися стосунки з колективом, з керiвництвом, - Богданов метнув на слiдчого допитливий погляд, - зi мною, зокрема... Тому боюся бути необ'єктивним...

- А ви не бiйтеся.

- Ну що ж, у нього є певнi здiбностi. Не такi великi, як йому хотiлося б мати. I... багато хто iз спiвробiтникiв вважає його, м'яко кажучи, недостатньо обдарованим...

- Недостатньо для чого?

- Для наукової дiяльностi. Мабуть, йому було б краще працювати на виробництвi. Вiн бiльш здатний для виконання стереотипних операцiй. Нема широти мислення, бракує уяви - всього того, що прийнято називати творчою жилкою. Вiд цього i зриви, зокрема, з дисертацiєю. Один раз вiн уже захищався i...

Професор нервово почесав лоб.

- I...

- ...провалився. Опоненти вiдзначали примiтивнiсть методики, неглибоку розробку, навiть недостатнiсть експериментальних даних. Iван Степанович критику не визнав, озлобився, звичайно. Але не вiдступив, а взявся вдруге готуватися до захисту, хоча критика майже не залишила йому надiй на успiх. Тому й кажу: наполегливий вiн.

- Не знаєте, вiн вiдвiдує колишню сiм'ю?

- Рiдко. Його колишня дружина працює у нас, в iншому вiддiлi. Хочете поговорити з нею?

- Потiм. А друзi в нього були?

- Близьких друзiв, здається, нема. Кидько - вiдлюдкуватий. А втiм, був один... не те, щоб близький... Скорiше, не друг, а захисник. Але й з ним Iван Степанович посварився.

- Чому?

- Йому здалося, що той недостатньо пiдтримував його на захистi. Взагалi вiн некомунiкабельний, нетовариський, а головне - ображений на весь свiт.

- Як ви гадаєте, для його образи є хоч пiдстава?

- Мабуть. Адже у нас його багато хто вважає просто нездарою. А це не так. Як я вже згадував, у нього є певнi здiбностi. Наприклад, вiн розумiється на технiцi, непоганий експериментатор, якщо працює пiд керiвництвом когось iншого. Але його бiда в тому, що вiн дуже переоцiнює свої можливостi. Докотився до того, що себе вирiшив вважати за норму, а бiльш здiбних - ненормальними, хворими. Якось по секрету подiлився зi мною своїм "вiдкриттям", що талант - це начебто хвороба. Збирав данi про пухлини головного мозку, якi мовби сприяють появi генiїв. Гiрш за все, що вiн пiдганяє розрiзненi факти для наукового обгрунтування i узагальнення цих висновкiв. Доводить, що у такого-то пухлина у лiвiй пiвкулi давила на пiдкiрку, примушуючи її працювати iнтенсивнiше, стимулюючи уяву; у iншого - активiзувала пам'ять...

- Фальсифiкацiя?

- Не так просто. Бачите, збiжнiсть завжди знайдеться, а деякi безвiдповiдальнi вченi, особливо, якщо вони нетерплячi i недосвiдченi, пiдхоплюють сенсацiї...

Вони розмовляли ще довго. На прощання професор подарував Трофиновському свою книгу про мозок як керуючу систему...

XXII

До допиту Трофиновський готувався довго i старанно, уважно проштудiював книги, взятi у професора Богданова, вивчив пiдготовлений спецiалiстами опис апарата Кидька. Вченi дiйшли спiльного висновку, що в НК-1 генератор електромагнiтного поля з'єднаний складними прямими i зворотними зв'язками з датчиками i мiкрокомп'ютером керуючої системи, апарат є цiнним винаходом i може являти собою iнтерес в галузi бiологiї та медицини. У Трофиновського виникла одна невiдчепна думка-запитання, яка не полишала його в спокої. Вона непокоїла слiдчого всi днi, а прояснити її мiг тiльки затриманий на квартирi у балерини. З цим питанням Трофиновський звертався i до кримiналiстiв, i до психiатрiв, i до бiофiзикiв, проте вони не могли однозначно на нього вiдповiсти.

- Виходить, недооцiнили ми Кидька? - спитав Трофиновський у Богданова, коли вони зустрiлися знову.

- Виходить, - згодився професор. - Але коли б вiн, захищаючи дисертацiю, показав комiсiї апарат або лише його схему, до нього поставилися б iнакше. Проте треба сказати, апарат цей не його особистий винахiд. Iван Степанович тiльки з'єднав вузли, розробленi в рiзних вiддiлах нашого iнституту. Щоправда, зробив це вмiло.

- А може, талановито? - спитав слiдчий, зазираючи в очi професору.

- Можна сказати й так, - погодився Богданов.

Трофиновський повернувся вiд професора, охоплений суперечливими почуттями, i звелiв привести затриманого.

- Мене ще довго триматимуть тут? - рiзко запитав Кидько.

- Тут нi, - вiдповiв Трофиновський.

- На що це ви натякаєте?

- Вас будуть судити.

- За що?